З 1981 року соціологи проєкту Дослідження цінностей світу оцінюють світогляд жителів різних країн, їх ставлення до тих чи інших цінностей. Вони досліджують ставлення до релігії, демократії, захисту навколишнього середовища, рівноправності людей різної статі та інших цінностей. 

 

Результати вкладаються між двома крайнощами на двох осях: по одній осі традиційні та світсько-раціональні цінності, а по іншій — цінності виживання і цінності самовираження. 

 

Якщо порівняти результати з даними про рівень економічного розвитку (ВВП на душу населення), можна чітко побачити, що багатими стають жителі країн, які цінують особисту свободу, самовираження, рівність, зменшення ролі релігії в житті та інші ліберальні цінності. Прихильники консервативних ідей живуть у бідних країнах. 

 

Чим ниже країна розташована по вертикальній осі, тим яскравіше в ній виражені традиційні цінності, чим лівіше, тим більше її жителі думають про виживання, а не про самовираження. 

 

Бідні українці схильні до традиційних цінностей і думають про виживання. Багаті швейцарці — раціональні й думають про самовираження 

Останні дані за 2010-2014 роки малюють нам таку карту: Україна — десь посередині між традиційним та секулярним полюсами, але трохи зміщена до секулярного (секуляризм — це зменшення ролі релігії в житті).

 

Недалеко від України розташувались Росія, Болгарія, Сербія, Молдова, Білорусь та інші не дуже багаті країни. 

 

З іншого боку карти жителі Швейцарії, Норвегії, Данії, Ісландії, Швеції — країн, в яких цінують індивідуальність, право на самовираження та світськість. А ще очевидно, що жителі цих країн багаті. 

 

Ця карта не показує нам абсолютної залежності між світоглядом та багатством, бо, скажімо, Мальта та Філіппіни знаходяться поряд, але мальтійці у 8,5 раза багатші за філіппінців. Але загалом закономірність спрацьовує: у багатих країн є серйозний відрив від бідних в сторону лібералізму принаймні по одній осі. 

Для ісландців, французів чи австрійців традиційні цінності так само важливі, як для українців

Але у цих країн є величезний відрив в праву сторону карти за віссю, що показує важливість самовираження. Якщо в Україні цей показник заледве більший, ніж -1,5, то в Австрії — 0,6, у Франції — 1, в Ісландії — 2. Жителі цих країн поважають право кожної люди бути особистістю, навіть якщо їм ця особистість не дуже симпатична. 

Українцям вигідніше для гаманця було б перейти з православ’я до протестантизму

Для зручності автори карти об’єднали країни у групи за схожістю культур. Хоча немає абсолютної залежності рівня статків від культури, та певні взаємозв’язки можна простежити. У нашому православному регіоні немає багатих країн. Більш заможні ніж ми (але також іще не багаті) жителі Балтії одночасно і більш ліберальні (але також не набагато). Протестантські європейські країни водночас і багаті, і тією чи іншою мірою світські, і тією чи іншою мірою цінують особистість інших людей. Англомовні країни колишньої Британської імперії — багаті. Католицька Європа (яка є принаймні не бідною або навіть багатою) дуже різноманітна за ставленням до самовираження, але набагато менше різниться за ставленням до традиційних цінностей. 

 

Очевидно, належність до певної культурної групи та одного політичного простору має значення, бо всередині цієї міжнародної спільноти поширюються і політичні ідеали. 

Добра новина: цінності можуть змінюватись

Якщо подивитись на те, як Україна рухалась на цій мапі, видно, що з 2003 року настрої українців почали сильно схилятись до табору консервативних цінностей. Але водночас потроху змінювались в позитивний бік по іншій осі — ми ставали більш готовими приймати самовираження інших людей. 

 

https://youtu.be/ABWYOcru7js

Зі зміною цінностей країни ставали багатшими

На графіку нижче — зміна світогляду жителів різних країн протягом років. Якщо проаналізувати зміну їх ВВП на душу населення, побачимо, що з лібералізацією суспільства приходило економічне зростання: так сталось у Польщі, Швеції, Іспанії, Франції та інших державах.

 

Зміна позиції країни на матиці цінностей (вибачте за якість, це скрін з лекції історика Ярослава Грицака)

 

Це дослідження неочікувано підтверджує, що Україна, зносячи пам’ятники радянським вождям, робила все правильно. 

 

Для майбутнього має значення, яким було наше минуле, бо воно формує наш світогляд (адже основи світогляду закладаються у молодості під впливом батьків). Очевидно, якби не сталось знищення української орієнтованої на Європу інтелігенції у радянські часи, наступні покоління отримали б інше виховання і мали б інший світогляд. Якби не 70 років відсутності приватної власності, ставлення до неї та до підприємництва у сучасних українців було б зовсім іншим. Якби не ті ж 70 років тоталітарної влади, українське суспільство було б зовсім по-іншому виховане. 

 

Тому для майбутнього має значення не лише те, що вулиця заасфальтована, а й те, яку назву вона носить. Сталось так, як сталось, і кілька старших поколінь жили так, як жили. Але сучасне молоде покоління не повинне переймати цінності минулого, які очевидно не зробили Україну ні незалежною, ні хоча б багатою.