Англія почала завойовувати Ірландію у 12-му столітті, а у 19-му підкорена країна втратила всяку автономію. Більша частина острова повернула собі незалежність аж у 1922 році, але британська влада погодилась на це лише за умови збереження у складі Британії тієї частини країни, де більшість населення підтримує союз з Британією. Саме тому зараз Північна Ірландія є частиною Сполученого Королівства. 

 

Офіційно в Ірландській Республіці дві державних мови, ірландська та англійська. Ірландська дуже далека від англійської, бо перша є кельтською, а друга германською (англійська ближча до німецької до шведської, ніж до ірландської). 

60% населення Ірландії взагалі не знає ірландської мови 

За даними перепису населення 2016 року, ірландською хоч якось можуть говорити 40% населення. Тобто 60% не знає її взагалі, попри обов’язкове вивчення у школі. 

 

З цих 40% щоденно її використовує 4%. А ніколи не розмовляють ірландською, хоча можуть це робити, 24%. 

 

 

В країні немає жодного графства, де хоча б половина населення розмовляє ірландською 

 

Ірландська загнана у резервації 

В країні існують ґелтахти — райони, де більшість населення реально використовує ірландську. У цих районах держава особливо опікується розвитком мови, а за їх межами, найімовірніше, ірландськомовного ірландця ніхто не зрозуміє. Навіть у столиці, бо у Дубліні лише третина населення хоч якось знає мову, а щоденно нею користується 1,3% жителів міста. 

 

 

Та навіть там щоденно використовують ірландську максимум 29% жителів. 

 

 

Більшість ірландськомовних — це молодь 

Нижче — статево-вікова піраміда. Це такий графік, який показує поширеність певного явища у розрізі статі та віку. 

Видно, що найбільше ірландськомовних — це люди у віці від 5 до 20 років. Але у кожному віці з цього відрізка життя їх не більше за 1,5%. 

 

 

100 років тому українська домінувала по всій Україні 

А у деяких регіонах за межами сучасної України 50-75% населення розмовляли українською. І це дані не бандерівські, не ворожі до Росії австро-угорські, а російські ж — з перепису населення 1897 року. 

 

Распределение главнейших народностей европейской России по родному языку по данным переписи 1897 года

 

Ось ця ж карта в інтерактивному форматі, можна натиснути на конкретну адміністративно-територіальну одиницю і побачити деталі (відкриється при натисканні на картинку). 

 

 

А 1871 року Російське імператорське географічне товариство публікує діалектологічну карту авторства етнографа Павла Чубинського (так, того, який написав гімн) та мовознавця Костя Михальчука. Нам в цьому випадку вона цікава не розподілом території на діалекти, а тим, що показує межі, куди сягала українська мова як у Росії, так і в Австро-Угорщині. Західна межа проходила на території сучасної Польщі. 

 

Карта южно-русских наречий и говоров

 

Різні мови зазвичай не співіснують рівноправно на одній території

Особливо якщо за одною з них стоїть держава, яка не шкодує на її поширення грошей та пропаганди. Держави, які зазвичай наводять у якості прикладів співіснування різних мов, насправді лише підтверджують цю тезу. 

 

Багатомовна Швейцарія насправді одномовна на рівні окремих кантонів, а через мовне протистояння франкомовний регіон Юра, який був частиною німецькомовного кантону Берн, 1979 року був виділений в окремий кантон. 

 

Бельгія складається з одномовних частин: нідерландомовної Фландрії, франкомовної Валонії та франкомовного Брюсселю, який раніше був нідерландомовним. Також в країні є німецькомовна автономія, яка знаходиться на території Валонії. 

 

У Канаді конфлікти між франкомовними та англомовними вилились у дискримінацію французької мови. У франкомовній провінції Квебек, де офіційний статус мала англійська, ця ситуація була змінена лише 1977 року з ухваленням Хартії французької мови, яка передбачає, що єдино. мовою Квебеку є французька. 

Ірландія — країна, яка втратила свою мову. Зараз ірландську кожного дня використовують всього 4% населення країни, а більшість навіть не знає її, хоч вчить у школі. Це той стан, до якого мала б бути зведена українська, і на це працювала не лише Росія, польська та угорська політика була такою ж. 

 

Закон, який гарантує україномовним можливість отримувати послуги, читати, навчатись українською повинен сприйматись російськомовними не як спосіб дискримінації, тим паче що дискримінаційних норм у ньому немає, а як спосіб підтримки мови, якій протистоїть інша, яка історично має таку підтримку з боку своєї держави. І як спосіб створити умови для повернутись до української для людей, чиї батьки чи максимум бабусі і дідусі ще говорили українською. 

 

А російській нічого не загрожує. Хоча б тому, що населення Росії втричі більше за населення України.