Росія поки що залишається найбільшим постачальником газу до Європи, хоча повільно втрачає позиції. Норвегії, що займає друге місце в поставках газу до ЄС, нікуди збільшувати видобуток — вона і так працює майже на максимумі. А третій за величиною постачальник — Алжир — планує зменшувати експорт, тому що газ потрібен йому самому. 

 

Сама Європа не дуже охоче видобуває газ на своїй території

Європейці бережуть екологію та населення — і буквально заганяють себе в залежність від імпортного газу, відмовляючись від використання вугілля та атомної енергії. Здавалося б, Росія в шоколаді. Але не все так просто. В іншому куті рингу у строкато-зоряних трусах — зріджений природний газ (ЗПГ), виробництво якого активно зростає. І на місце основного виробника та експортера цілить США. Звичайно, Росія теж може виробляти ЗПГ, але для цього потрібно побудувати заводи, які вимагають дорогого іноземного обладнання. А ще у РФ замало досвіду в організації його виробництва. Все це збільшує вартість продукції та робить її менш конкурентоспроможною.

За оцінками, експорт ЗПГ із США до Європи у 2020 році становитиме близько 50 млрд куб. м на рік. В той час як Газпром постачає звичайного газу біля 200 млрд куб. м на рік. Але якщо врахувати, що поставки ЗПГ із США до Європи зросли за останній рік на 181%, а з моменту початку постачання — на 300%, то тенденція для Росія невтішна. Наприклад, у Литві ЗПГ вже забезпечує майже половину ринку газу. В сумній залежності від Газпрому залишаються лише країни, що не мають виходу до моря, яким перевозять ЗПГ, такі як Угорщина. Але їм це вкрай не подобається.  

Та навіть якщо відійти від ЗПГ, Європа не обмежується газом лише з Росії

Намагаючись виштовхнути Газпром з позиції монополіста, природний газ до ЄС ще імпортують Катар, Нігерія, Лівія, Перу, США, Турція, Ангола, Єгипет і навіть такі країни, як Тринідад і Тобаго, Екваторіальна Гвінея та Домініканська республіка. Але частка всіх цих держав досить невелика у порівнянні з топ-3. 

 

При цьому майже всі основні країни-постачальники газу нарощують видобуток чи хоча б утримують його на рівні попередніх років.

 

Найбільш перспективним є так званий "нетрадиційний" сланцевий газ. Він на 95% складається з метану. У газі, яким ти користуєшся вдома, цей відсоток може доходити до 98%. Але для видобутку сланцевого газу потрібно робити фрекінг — гідравлічний розрив пласта. Тобто у породу заливають воду під дуже великим тиском, вона дає тріщини, після чого закачують воду із пропантом — розклинюючим агентом. За думкою деяких спеціалістів, фрекінг є екологічно-небезпечним, тому що можуть забруднюватися водні ресурси, а ще це може спричинити землетруси. Але єдиної позиції немає. Деякі країни його використовують, а ось Британія та Франція, наприклад, взагалі заборонили видобуток сланцевого газу. Україна планувала дослідити цю можливість на своїй території, але чомусь саме там, де знайшли поклади сланцевого газу, трапилася війна. 

 

Та взагалі, у нас є всі шанси стати не тільки газово незалежною країною, а й постачальником — покладів газу вистачить і тобі, і сусіду, і ще можна буде щось продати до ЄС. Звичайно, для цього потрібно залучати інвестиції. Сподіваємося, що прозорість ринку газу та анбандлінг цьому допоможуть