Магдебурзьке право

Щоб зрозуміти поняття "децентралізація", необхідно звернутись до історії. В середині ХІІІ століття  деяким містам в Україні надавалось Магдебурзьке право. Це система міського самоврядування та звільнення міста від управління феодалом. В назначений час місто виплачувало визначену суму податку князю чи королю. Решта коштів від доходу витрачали на потреби міста. Головним органом самоврядування був магістрат, який забезпечував міський благоустрій, регулював ціни на продукти, слідкував за чистотою та порядком у місті. Цей механізм задовольняв як князя, так і місцеву громаду. Але в ХVI-XVII столітті українські землі, які відійшли до Московського царства, поступово втратили магдебурзьке право.

Така децентралізована економічна модель знайома українцям, і в неї є багато плюсів.

Податки та фінансова система у сучасній економіці

В кожному місті є своя податкова адміністрація, яка підпорядковується тільки Державній фіскальній службі. Усі податки та надходження проходять здебільшого дві установи (крім того, є ще пенсійний фонд та соціальне страхування). В них гроші "відмиваються" і в середньому 20% податків йдуть в кишені державних службовців. І систему цю змінити надзвичайно складно, адже контроль ведеться з центру, з Києва, де зацікавлені в цій схемі. Далі гроші "прокручуються" в державному бюджеті і через Міністерство фінансів, де також "відмиваються", направляються в регіони. На цьому етапі йдуть втрати в розмірах 30% всього бюджету. На місцевих рівнях звісно свої "деребани" — гроші проходять через "своїх" людей ,через "чесні" тендерні аукціони, чи просто банально крадуться. Через усі сказані причини місто не доотримує 60-70% коштів. Основна проблема — це централізоване управління. Гроші роблять величезне коло, поки повернуться в регіон, і на кожному етапі їх зустрічає свій інститут управління. Було б краще вирахувати певну адекватну суму податку з регіону і не втручатись в економічні процеси, адже функції держави в іншому.

    

     

Закрите циркулювання інвестицій в області

Через низький рівень економічного зростання протягом багатьох років іноземні інвестори після отримання прибутку максимально швидко виводять усі кошти з країни. Крім того, інвестори які "заходять" в українську економіку  — це в основному підприємства з офшорної зони, тобто стає зрозуміло, що капітал цей насправді має українське походження. Решта інвестицій — це докапіталізація банків з іноземним капіталом та грошові фонди страхових компаній. І тільки малий процент — дійсно прямі інвестиції в галузі економіки. Що ж до наших свідомих "патріотичних" бізнесменів та їхніх підприємств, то вони віддають перевагу збереженню грошей на іноземних рахунках, бо за останні 10 років більше тридцяти великих банків України збанкрутували. Отже масово іде відплив капіталу.

А вирішення дуже просте: в кожному регіоні потрібно прийняти ряд законів які будуть накладати високі податки на прибуток при виведення капіталу з регіону в межах 30-40%, і в свою чергу, надати величезні пільги та заохочення для рефінансування бізнесу чи особистих витрат. Кожному регіону в рамках "децентралізації" дозволити зміни в законах відносно ресурсів та інвестиційної привабливості, зробити рефінансування головним державним пріоритетом.

    

     

^{Інвестицій за 2016 рік — 45  млд долл. Водночас, Україна  в змозі інвестувати в економіку 47 країн світу — 6,2 млрд дол.  93,4% з яких Кіпр. Який "дивний" збіг.}

Банк часу або віртуальні місцеві гроші

Гроші — це купівельна спроможність. Громадяни витрачають свій час, надають послуги і отримують купівельну спроможність у формі грошей. А гроші — це папір, фарба та розпорядження "зверху" вважати даний типографський набір щастям і вищим благом. Але фактично гроші не являються цінністю, це просто інструмент обміну.

 

На початку ХХ століття геніальний економіст Сільвіо Гезелль, який значно випередив свій час, справедливо вважав, що головним джерелом всіх бід є процентний кредит, і що, коли гроші стануть фіатними (тобто тільки засобом платежу), процентний кредит самоскасується, і люди заживуть щасливо. Гезелль також вирахував, що державі не буде ніякої необхідності збирати податки і буде набагато вигідніше отримувати комісію від  перерахувань всіх грошей від платників до одержувачів. Держава б просто випускала гроші, передавала б їх у власність громадянам та отримувала б комісію від всіх грошових транзакцій (як сьогодні працюють VISA, MasterCard). Свій експеримент він провів в деяких містах Німеччини та Австрії де була впроваджена місцева валюта. Результати вражали, так як міста стрімко економічно розвивались. Через деякий час уряди країн побачили в цьому експерименті зазіхання на монополію в банківській справі і припинили діяльність "вільних грошей".

Повернемось у ХХІ століття де гроші стали цифрою на комп'ютері. Більшість людей використовує кредитні карточки і реалізувати механізм "вільних грошей" стало дуже просто. Необхідно на регіональному рівні ввести місцеві кредитні карточки, розробити систему знецінення віртуальної валюти та запустити їх між всіма підприємствами та людьми в регіоні. Віртуальна валюта легко конвертуються у традиційні валюти за межами регіону. Тобто не потрібно придумувати колесо заново, щоб зрозуміти яким чином створити локальну валюту та втримувати її на певній території.

Відкритий місцевий бюджет

Одразу після "майдану" 2014 року нова влада і її популісти заговорили про відкриті місцеві бюджети. Пройшло більше трьох років, а зроблені безглузді кроки в цьому напрямку та всіляко "замилюється" це питання. Адже для урядовців відкритий бюджет сковує усі дії по корупційним схемам.

 

Відкритий електронний бюджет мав би бути подібним на сервіс "Приват24", де кожен громадянин міг би продивитись бюджет міста, витрати, відслідкувати усі трансакції та людей відповідальних за фінансові операції, навіть продивитись заробітну плату держслужбовця та його індивідуальні витрати. Адже, держслужбовець — це найманий працівник, а його роботодавцем являються громадяни України. Складно уявити собі підприємство, де контроль всіх ресурсів закріплено за робітником, а інформацію про всі грошові потоки навмисно приховують від власника. В нашій державі це норма і це абсурдно. Витрати на боротьбу з корупцією у 2016 році склали 1,1 млрд грн. А сайт-програма "відкритий місцевий бюджет" (аналог "Приват24")  створити коштує приблизно 1-2 млн грн (за підрахунками IT компанії).

Ресурсна економіка

Хоча Україна незалежна вже 26 років, планова економіка  "проникла" в усі міністерства. Україна імпортує 80% ресурсів та товарів  для власного споживання. В той же самий час, свої ресурси та товари Україна експортує по заниженим цінам п"ятирічної давності (через укладені багаторічні контракти). Імпорт товарів в Україну за 2016 рік перевищив експорт на 2,3 мільярда доларів. Це при тому, що Україна одна з найбільших країн в Європі, де чудові кліматичні умови, чорнозем, корисні копалини, ріки та підземні води. 27% світових запасів чорнозему знаходяться власне в Україні. З усіх 42,4  млн га тільки 32 млн га земель задіяно. Для порівняння, у Польщі під сільгоспвиробництво задіяні вдвічі менші площі — 14 млн га, в Німеччині — 12 млн га. І найсмішніше те, що найбільше Україна  вирощує і  експортує соняшник. Добре, що не петрушку, а то б "зколихнули" міжнародні ринки.

   

^{Всього експорту — 36362,8 млн долл. США за 2016 рік}

     

Причина такого занепаду в повній неспроможності уряду керувати процесами виробництва. Ця халатність допускається через централізовану систему управління та планову економіку. Об"єкти і суб"єкти економічних відносин роздроблені на елементи  та діють, як в приказці, "моя хата з краю".

Альтернативою є ресурсна економіка, головна ідея якої, оцінити всі ресурси регіону, проаналізувати потреби суб"єктів економіки та створити замкнуту  модальну модель (тобто все необхідне поряд, одне використовує інше). Ця економічна модель отримала широке розповсюдження завдяки популяризації праць Жака Фреско. Здебільшого вона утопічна, на даний період часу, проте багато цікавих ідей готових до реалізації можна запровадити вже сьогодні.

 

Площа кожної області в Україні в середньому в 30 раз більша за країну Сінгапур. Окрім того, Україна має чорноземи, корисні копалини та природні ресурси, а Сінгапур — ні. Але Україну прирівнюють до країн третього світу за рівнем економіки, а Сінгапур — одна із передових країн світу. То чи  можливо відтворити "ефект" Сінгапуру (методи розвинених країн) на території України?

За допомогою децентралізованого управління, усі механізми на місцевому рівні простіше налагодити та постійно моніторити, а тоді і вся економіка України запрацює ефективно. Є успішні країни, від яких потрібно брати економічні моделі та негайно впроваджувати їх. Не через 10 років, а сьогодні. Неможливо перебудувати систему поступово, а можливо тільки знищити теперішню та створити нову.  

 

Автор:

Кіндзерський Сергій для конкурса Talented Authors Among Us