Економічний барометр парламенту: як партії виконують економічні програми

Політики хочуть, щоб наші рішення на виборах ґрунтувались на емоціях. Але вони повинні бути засновані на аналізі обіцянок і дій політиків. Час дізнатись, як парламентські партії виконують свої обіцянки.

Владимир Панченко Володимир Панченко, директор Інституту ім. Олександра Поля, керівник Агенції розвитку Дніпра.

Точка зору автора може не співпадати з точкою зору редакції.

 

Минула перша річниця Уряду Володимира Гройсмана. Багатьма очікуваної зміни Кабміну не відбулось. Проте ситуація може змінитись у будь-який момент — невдоволення політикою влади змушує Президента іти на кадрові ротації. Розмінною монетою може стати Кабмін.  

 

Паралельним курсом політичні партії розгортають на повну штаби, проводять чи готують з`їзди. Тож час підвести підсумки виконання економічних програм парламентських політсил і поглянути на економічні доробки у нових партій, що вже дихають в спину.

"Солідарність": за все хороше, проти всього поганого та провалена демонополізація

Як вдало хтось зауважив, програма президентської партїі радше нагадує літературне есе. Засилля пишних слів майже не залишає місця конкретиці, зокрема в економіці. Тут легко поєднуються патетика на кшталт "потреби обміняти свободу на хліб насущний", заклики відмовитись від популізму та розмиті формулювання про реформи.

 

Чи не єдина конкретна теза — Антимонопольний комітет "Солідарність" називає ключовим економічним регулятором. Окрім цього, точкою прориву називається аграрно-промисловий комплекс. Далі — "за все хороше, проти усього поганого": скорочення податків, перекриття офшорів, гарантії малому підприємництву. Як досягти цього всього — не пояснюється.

 

Вочевидь, аналізувати економічну доктрину БПП на основі лише цієї програми не можна. Розширену її версію представляє президентська Стратегія сталого розвитку "Україна — 2020". Є багато індикаторів на кшталт "35 медалей на Олімпійських іграх", підвищення середньої тривалості життя на 3 роки, "90% громадян України відчуватимуть гордість за свою державу" та інші, але немає чіткого інструментарію, як цього досягти за такий короткий строк у країні, що воює.

 

Як наслідок, немає навіть натяку про наближення до вказаних індикаторів. Натомість головним здобутком в економічному плані Президент майже скрізь називає дерегуляцію та систему держзакупівель "Прозорро". Але дерегуляція навіть у рейтингах Doing Business не відзначена, а система закупівель, попри якісний піар-супровід, багато у чому лишається обгорткою. Обіцяної економії бюджету не сталось, суттєвих змін у боротьбі з монополіями не сталось, за винятком "ПриватБанку" — і то досить сумнівна перемога. Попри реформу "Нафтогазу", він, і фактично, і відповідно до прийнятого Кабміном плану реформування монополіста, ще надовго залишиться контролером основних газо-фінансових потоків країни.

"Батьківщина" — від економічного консерватизму до "грузинського лібералізму"

Економічна програма "Батьківщини" змінюється ледь не кожної виборчої кампанії. І це далеко не косметичні зміни, а досить масштабні, коли економічний курс міняється на 180 градусів. Якщо відкрити програму партії 2005 року, легко помітити, що її ідеї цілком відповідають ідеям економічного консерватизму. "Захист вітчизняного виробника і споживача мусить стати постійним національним пріоритетом. Можливість такого захисту партія вбачає в ефективному державному і законодавчому регулюванні розвитку економіки, у відродженні, модернізації й реструктуризації промисловості, в реіндустріалізації України на інноваційній технологічній основі. Підвищення внутрішньої і міжнародної конкурентоспроможності української промислової продукції має стати головним завданням державної стратегії", — говориться у документі.

 

В зовнішньоекономічному курсі політсила тоді сповідувала "активне й результативне міжнародне співробітництво України, проти будь-яких спроб зовнішньої економічної агресії, тиску й експансії, за налагодження рівноправних політичних та економічних відносин". Будь-які інтеграційні процеси Юлії Тимошенко і Ко йшли з ремаркою, що входження України до політичних і економічних структур Європи є можливим лише через економічне зростання та високу конкурентоспроможність: "Бідній, слабкій, недемократичній  Україні в Європі місця не буде".

 

Програма зразка 2014 року вже нічим не нагадує свою попередницю. Розробники економічної доктрини особливо не переймались ідеологією партії. Радше це кон"юнктурний, популістський документ з гучними гаслами і з мінімумом конкретики. Основний акцент у ньому, як легко здогадатися, — боротьба із корупцією. Партія декларує, що вона єдина політсила, яка послідовно працює над підтримкою середнього класу. "Батьківщина" пропонувала повністю перезавантажити стосунки між державою і малим та середнім бізнесом, "використовуючи кращі напрацювання і досвід грузинських реформ". Від реіндустрілазації-2005 не лишилось і місця. У програмі-2014 новий популістський фокус — "перемога українського села".

 

Цікаво, що у програмі 2014 року партія майже нічого не говорить про реформу енергетичного сектору. Та, як показала практика, головні піар-дивіденди Юлія Тимошенко і соратники отримали саме завдяки критиці тарифної політики. Саме на цьому напрямі, а також на критиці намагань відкрити ринок землі, сконцентрувала зусилля партія.

Діяльність "Самопомочі" суперечить програмі

Назва та ідеологія партії "Об'єднання Самопоміч" запозичена від кредитних кооперативів, які з'явилися в Галичині на початку XX століття. Тоді люди об'єднувалися у спілки, аби разом вести господарство. Економічна ідеологія партії — ліберальний консерватизм.

 

Власне, програма партії відповідає такій економічній парадигмі. У документі прямо говориться про "активну роль держави у світовій боротьбі за ресурси, інвестиції та ринки", "поєднання ринкових та стимулюючих інструментів", "забезпечення доступної вартості фінансових ресурсів". Серед конкретних пропозицій — створення точок зростання та інструментів розвитку — технологічних та індустріальних парків, експортно-кредитного агентства, банку розвитку та фонду модернізації.

 

Але, як показала діяльність фракції "Самопоміч" у парламенті, політсила не те що не відповідає ідеології, ба більше — повністю їй суперечить. Вона виступила одним з опонентів запровадження будь-який інструментів стимулювання, зокрема, що стосується індустріальних парків та створення ЕКА.

 

Викликають сумнів і кадрові призначення. Кандидатом від "Самопомочі" на посаду члена Ради НБУ став Тимофій Милованов, що сповідує ультраліберальні погляди і виступає проти будь-якої участі держави в економічній політиці, зокрема, його роботодавця — НБУ. Найбільше фракція запам"яталась економічною блокадою ОРДЛО. У цьому сенсі політсила досягла відчутних успіхів та навіть змусила піти на поступки Президента.

Програму "Народного Фронту" вдалось виконати лише частково

Партія екс-прем"єра Арсенія Яценюка була створена під парламентські вибори, ідеологія балансує між лібералізмом та пан"європеїзмом — інтеграцією європейських держав на федеративних засадах. Власне, пан"європеїзм превалює в економічному курсі, адже реформи партія вбачає не у власній економічній політиці держави. "Дорожня карта реформування виписана в Угоді про асоціацію з ЄС", — говориться у документі. На посаді прем"єр-міністра України Арсеній Яценюк чітко це засвідчив.

 

Сам документ містить мінімум конкретних пропозицій. Але, як не дивно, економічні надії серед іншого програма покладає на "точки зростання", які ще треба буде визначити. При цьому, як "Солідарність" і "Батьківщина", НФ сподівається, що в України є всі шанси стати лідером на світових сільськогосподарських ринках. Як і ці політсили, фракція Яценюка точкою успіху вважала демонополізацію та податкову реформу. Окремо виведено енергетичний блок. Тут надано пріоритет енергоефективності, заміні імпортного газу вітчизняним, купівлі газу партнерами ЄС на кордоні України з Росією.

 

Оцінювати реалізацію економічної доктрини доцільно через діяльність Арсенія Яценюка на посаді прем"єр-міністра, а також інших міністрів з НФ. За його роботи Кабмін запам"ятався перманентним конфліктом з депутатським корпусом, заявами про тотальне скорочення держапарату, курсом на приватизацію і дерегуляцію. Але головним чином він відзначився політикою "затягування пасків". Це може бути однією з проміжних задач, але аж ніяк не ціллю.

 

Приватизацію вирішили здійснити кавалерійським наскоком. Цілком прогнозовано, що така політика зазнала фіаско. Повальний розпродаж держкомпаній без інвестиційних зобов"язань і за безцінок в умовах війни не міг бути успішним. Власне, його і не сталось. Загалом Яценюк запам"ятався самовпевненістю і зарозумілістю, він ні до кого не прислухався. Як наслідок — втрата довіри з боку суспільства. Яценюк виявився навіть не "камікадзе", а скоріш збитим льотчиком.

Тарифи, земля і промисловість — основа радикального протекціонізму від РПЛ

Як назвеш корабель, так він і попливе. Не виняток і Радикальна партія Олега Ляшка. За три роки у парламенті фракція запам"яталась експресивністю лідера та частини партійців, але, як не дивно, за нею почали простежуватись деякі обриси ідеології партії.

 

Економічна програма партії тяжіє до націонал-лібералізму з елементами популізму.  Тут і відновлення національного виробництва, і створення робочих місць та продукції з додатковою вартістю. "Ми відродимо якісне виробництво повного циклу, адже борошно можна продати дорожче, ніж зерно. Зараз наша країна продає за безцінь сировину — метал, зерно. На цьому наживаються олігархи, які платять людям копійки, а державі не платять нічого. А ми потім купуємо це саме залізо в сто разів дорожче у вигляді автомобілів. Досить!", — документ рясніє емоційністю та постійними зверненнями  до "простої людини".

 

Окремий пункт — село. Він є у програмах майже всіх парламентських фракцій, але радикали більшою мірою апелюють до землі та соціально-економічного стану села. Партія послідовно відстоює мораторій на продаж землі та пропонує право оренди землі під жорстким контролем держави.

 

І хоча у програмі партії чимало конкретних пропозицій, шляхів їх досягнення, як і у "Солідарності", немає.  Із цієї опери — "кредити на розвиток під 5% на 10 років, менші податки на заробітну платню, більші на сировинну продукцію олігархів".  Відрізняє політсилу від решти партій пропозиція анулювати в односторонньому порядку усі борги перед Росією — як відповідь на агресію. Також радикали намагались вимагати списання 75% зовнішніх міжнародних кредитів.  Тарифи, підтримка промисловості та  земля — за три роки Радикальна партія, схоже, сконцентрувалась на цих "китах".

"Опозиційний блок" паразитує на ностальгії за довоєнними роками

Уламки "Партії регіонів" у вигляді "Опоблоку" чітко слідують економічній політиці своєї попередниці — паразитуванню на архаїчній промисловості країни. Тому акцентувати увагу на них я би не став. Більшість пропозицій програми відірвані від реальності, складається враження, що партія намагається викликати ностальгію за довоєнними часами. Це і фіксований курс, і "зменшення негативних наслідків ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС через затвердження Державної програми підтримки національних виробників", і припинення скорочення бюджетників тощо. За три роки фракція запам"яталась хіба популістськими економічними законопроектами. Не дарма минулого року "Комітет виборців України" назвав 53% їх законопроектів популістськими.  

 

Загалом за три роки в парламенті сформувались два табори і відбулось чітке позиціонування частини депутатів. Деякі з них відстоюють позиції лібералізму, подекуди ультралібералізму. Це перш за все БПП і НФ, в другу чергу — "Самопоміч". А от РПЛ, зокрема послідовно рухається до націонал-консерватизму і економічного націоналізму. І законопроекти, і програмні документи рясніють як вимогами створення конкретних інструментів (ЕКА, індустріальні парки, енергосервісні контракти), так і конкретними діями щодо захисту окремих секторів (металургії, деревообробної промисловості). Деякі з них були підтримані коаліцією, але в подальшому загальмовані у меморандумі з МВФ (ЕКА, індустріальні парки).

 

Що стосується інших політсил, то окремої уваги заслуговує "Свобода". Партія не має фракції в парламенті, рухається від економічного націоналізму до соціалізму, пропонуючи конфіскацію майна олігархів. Але протидія між окремими депутатами не впливає на діяльність уряду, що йде повністю у власному економічному фарватері.